20 фактів про Бруно Шульца, які ви не знали

Ймовірно, ви багато знаєте про Бруно Шульца, але ми зібрали для вас деякі факти, які ви могли пропустити. Шульц був справді унікальною особистістю, і ми сподіваємося, що після прочитання цієї статті вам захочеться дізнатися про нього ще більше.

1. Любов до коней

Ще учнем молодших класів Шульц отримав домашнє завдання – написати твір на вільну тему. У підсумку він списав весь зошит казковою історією про коня. Його вчитель польської мови був настільки вражений, що навіть показав роботу учня директору школи Юзефу Старомейському, а той, у свою чергу, показав її колегам. Шульц став справжньою шкільною знаменитістю. А ще він був відомий тим, що допомагав іншим учням з домашніми завданнями і малював за них художні роботи. Часто у його роботах проскакували різні фантазії за участю коней. Ставши учителем, Шульц любив сидіти на стільці як на коні – верхи – і розповідати учням різні історії.

«Можна було б сказати, що запряжений кінь – це Пегас, який проїжджав по тракту шульцівської міфології», – пише Єжи Фіцовський, автор книги «Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія».

Бруно Шульц, «Жеребці та євнухи»

2. Творчість Шульца знають у всьому світі, але сам він мандрував мало

Найбільш далекими країнами, які йому довелося відвідати, були Франція і Швеція. Більшу частину життя Шульц провів в рідному Дрогобичі, лише ненадовго виїжджаючи в навколишні міста. Строго кажучи, він подорожував в основному усередині країни: до Відня, коли та була ще частиною Австро-Угорщини, до Львова, де кілька років з перервами вивчав архітектуру і куди згодом часто повертався, до Кракова і Закопане, і в 1930-і роки в Варшаву, коли Польща знову з’явилася на карті світу як окрема держава. Однак найдальшими його подорожами стали літературно-художні ескапади в світ уяви та дитинства, в Дрогобич відомий тільки йому, міфологічний світ тіней та снів.

Читайте також: Бруно Шульц. Біографія, твори, критичні статті

Бруно Шульц у Дрогобичі після 1920-го року

3. Шульц був дуже прив’язаний до рідного міста

Дрогобич – головний персонаж більшості його творів. На думку польського поета Адама Загаєвського, «провінційний Дрогобич перетворився в його прозі в якийсь Багдад, в екзотичне місто з казок “Тисячі й однієї ночі “». Зв’язок Шульца з містом був настільки сильним, що місце, де він народився, і місце, де він помер, знаходяться на відстані ста метрів один від одного. Як пише Єжи Фіцовський, «Доля на все життя зв’язала його з Дрогобичем, містом його народження і дитинства. Там була його “свята земля” (…) ».

Бруно Шульц на сходах свого будинку на вулиці Флоріанській, 1933–34

4. Шульц жив у “чотирьох країнах”

Шульц мало подорожував, зате йому вдалося пожити в чотирьох різних країнах, але нікуди не переїжджаючи – замість нього «переїжджали» країни. Він жив в чотирьох різних державах: коли він народився, Дрогобич входив до складу Австро-Угорської імперії (з 1772 року). Після Першої світової війни місто стало частиною Польщі, але ненадовго: в роки Другої світової війни його зайняли радянські війська (1939), а потім нацистські (1941). Після розвалу Радянського Союзу Дрогобич опинився у складі України.

5. Шульц навчався в гімназії, в якій пізніше сам викладав

Коли письменник був школярем, його школа носила ім’я австрійського імператора Франца Йосифа. Пізніше, коли Дрогобич став частиною Польщі, школа змінила свою назву і стала гімназією імені Владислава Ягелло, короля Польщі. 3 вересня 1924 року, після чотирнадцятирічного перерви, він знову переступив поріг своєї альма-матер вже в якості вчителя малювання і праці. Ця робота до кінця днів стала його головною матеріальною підтримкою і разом з тим прокляттям: він працював тридцять годин на тиждень, крім ведення уроків на нього поклали обов’язки завідувача кабінетом малювання і практичних занять, йому часто доводилося їздити на курси та учительські конференції. Займатися творчістю в таких умовах було вкрай важко.  

Державна гімназія у Дрогобичі. Письменник Бруно Шульц веде заняття з праці, 1934

6. Існує словник, присвячений виключно Шульцу!

Шульц викликав такий інтерес у вчених, та настільки, що був створений спеціальний «Словник Шульца». Словник розповідає про все, що пов’язано з життям і творчістю письменника і художника: його батьків, мотиви літературних творів і малюнків, знайомих – тих, з ким він листувався або зустрічався і з ким зіштовхувала його доля (зокрема Вітольд Ґомбрович, Дебора Фогель, з листування з якою народилися «Цинамонові крамниці», і людина, якій приписують вбивство письменника, Карл Гюнтер). Словник налічує понад 400 сторінок, а складали його 18 авторів! Серед них такі знавці Шульца, як Влодзімєж Болецький, Єжи Яжембський і Станіслав Росек. Окремої згадки заслуговує мистецтвознавець Малгожата Китовська-Лисяк – одна з небагатьох, хто займався спадщиною Шульца-художника.

7. Бруно Шульц почав малювати у дуже юному віці

Бруно Шульц, «У саду»

Він навчився малювати перш, ніж розмовляти. Як писав сам Шульц в листі Віткевичу, «ще не вивчившись говорити як слід, я покривав потрапляючі мені в руки папери і всі газетні поля карлючками, що привертали увагу оточуючих». Його малюнки здобули широку популярність. Шульц працював в рідкісній техніці «Cliche-verre» (скляне кліше). Вона була настільки рідкісною, що деякий час він був єдиною людиною в Польщі, хто її використовував! Ця техніка була поширена у Франції і вважалася попередником фотографії.

«Метод, який я використовую, – писав Шульц, – копіткий. Це так-зване кліше-верр – скляна пластина. Вимальовується голкою на чорному шарі желатину, що покриває скло, таким чином на просвіт виходить негативний малюнок і далі обробляється як фотографічний негатив, тобто копіюється в фотографічній рамці на світлочутливий папір, проявляється, закріплюється і промивається – процедура як при фотознімках – вартість чимала – робота теж»

(Лист Шульца до З. Васневського від 24.04.1934).

Станіслав Ігнацій Віткевич жартома назвав такі малюнки «царапографіями».

8. Існує рок-група під назвою Bruno Schulz

Їх альбоми можна знайти в інтернеті. Ця польська група з міста Кельце виступала на одному з найбільших музичних фестивалях в Польщі – Open Air Festival в Гдині. Музиканти вирішили назвати свою групу на честь автора «Цинамонових крамниць», тому що вони віддані шанувальники його творчості. Соліст групи – Кароль Столярек вважає, що існування групи з такою назвою – це данина пам’яті «Майстру з Дрогобича».

9. У Шульца було слабке здоров’я

Шульц завжди був фізично слабким, сутулуватим, дуже худим і страждав на депресію. Він часто соромився своєї хворобливості і слабкості. Були у нього і інші недоліки, що змушували заздрити друзям. Впоратися зі своїми почуттями допомагала йому літературна творчість і малювання. У дитинстві він боявся один виходити на балкон, а пізніше переніс цей мотив в один зі своїх малюнків.

10. Шульц був відомим художником, і окупанти знали про це

Після того, як “вибухнула” Друга світова війна, в Дрогобич спочатку увійшли гітлерівці, а потім НВКД-исти, котрі включили містечко до складу Української Радянської республіки. Шульц ніяк не вписувався в канони соцреалізму, тому, не маючи можливості бути творцем, він заробляв як ремісник. На замовлення міської влади він виконав масштабний портрет Сталіна. Портрет, вивішений на будівлі ратуші, його запаскудили галки. Коли художник це побачив, то сказав, що вперше в житті щиро радий, що плід його творчості зіпсований. Потім влада доручила йому написати картину маслом в героїчно-батальному стилі «Звільнення народу Західної України Червоною Армією». Результати обурили замовників: домінуючі кольори – жовтий і блакитний – навіювали асоціації з кольорами українського прапора. Шульца заарештували і допитували в НКВС, однак йому вдалося виправдатися.

Бруно Шульц, автопортрет, 1921

11. Художній талант Шульца використовували і більшовики, і нацисти

У 1941 році Дрогобич знову зайняли німці. Почалися гоніння на євреїв. Шульца не вбили відразу завдяки його таланту художника. Його малюнками зацікавився Фелікс Ландау – столяр з Відня, референт у справах євреїв в дрогобицькому гестапо. Ландау здобув похмуру славу тим, що безжально катував і вбивав євреїв. Траплялося, що він виходив на балкон і стріляв у євреїв, які працювали поблизу його вілли. Ландау визнав Шульца «корисним євреєм» і протегував йому, а той натомість виконав його портрет і розписав стіни вілли: у спальні маленького сина гестапівця зобразив барвисті ілюстрації до казок братів Грімм. За розпорядженням міського гестапо Шульц також намалював фрески в будівлі манежу і їдальні.

Фрески Бруно Шульца, виявлені Бенджаміном Ґайслером 9 лютого 2001 року в Дрогобичі. Фрески були під шаром штукатурки в колишній квартирі есесівця Фелікса Ландау. Вони намальовані навесні чи влітку 1942 року для дітей гестапівця і зображували сцени з казок. На фото – фрески ще на колишній віллі Ландау в Дрогобичі.

У травні 2001 року фрески були сколоті й таємно вивезені до Ізраїлю. На фото зображені фрески, представлені в музеї Яд-Вашем в Єрусалимі під час виставки "Wall Painting under Coercion", лютий, 2009.

12. Шульц ніколи не вчився малюванню

Він був фактично самоукою, хоча протягом нетривалого часу вивчав у Львові архітектуру, відвідував Академію мистецтв у Відні. Ми як і раніше не знаємо, де він опанував техніку, яка принесла йому світову популярність.

13. Шульц був одержимий часом

Він сумував за якоюсь геніальною епохою, повнотою дитинства і не приймав буденне, опоганене, сучасне. Можна сказати, він був поза часом. Боявся обмеженості часу, боявся, що відведений йому час закінчиться, а робота вчителя відніме всі сили і натхнення. На думку Єжи Фіцовського, час для Шульца був категорією вкрай суб’єктивною. Письменник розгалужував час, відділяв його бічні гілки, бунтував проти жорсткої дисципліни щоденного плину часу.

«Так, вони існують, бічні ці гілки часу, проблематичні і не зовсім, правда, легальні, але, коли провозять таку, як ми, контрабанду – зайве, що не втискується в ранжування подій, – не слід бути занадто розбірливим», – пише Шульц в «Геніальному епосі». З іншого боку, Шульц любив спостерігати за зміною пір року. У своїх оповіданнях він часто грав з часом, повертав його назад, наприклад, повернувши до життя батька.

14. Шульц вільно володів німецькою

Це не настільки дивно, враховуючи, що він жив в німецькомовній імперії. Його перші книги, які йому читала вголос мати, звучали польською німецькою. Зокрема, це була балада Гете «Лісовий цар», яка потрясла юного Шульца до глибини душі. Однак більшість творів Шульца написані польською, а німецькою він написав лише одну новелу «Die Heimkehr» ( «Повернення додому») і то заради залучення іноземних читачів. Цікава деталь: Шульц відправив розповідь в німецьку редакцію Видавництва іноземної літератури в москві (безрезультатно), а також Томасу Манну, з яким листувався. Він листувався і з іншими відомими письменниками, наприклад, Станіславом Ігнацієм Віткевичем і Юліаном Тувімом. Деякі листи Шульца, відправлені Манну, досі не знайдені.

15. Шульц писав про Мексику

Розповідь Шульца «Весна» присвячена колишньому імператорові Мексики Максиміліану I. Головний герой впевнений, що його брат Франц Йосип, імператор Австрійської імперії, увійшов у змову з Наполеоном, щоб відправити Максиміліана на вірну смерть в Мексиці у 1867 році. У ті роки багато поляків, які жили в Австро-Угорщині, відправлялися воювати в Мексику. І хоча деякі історики вважають, що від’їзд Максиміліана був на руку Францу Йосипу, все ж змова існувала лише в уяві письменника.

16. Шульца називали “дрогобицьким Кафкою”

За універсальну творчість – Шульца і хвалили, і критикували. У цьому його часто порівнювали з Францом Кафкою. Обидва були вихідцями з асимільованих єврейських сімей в Австро-Угорщині, у обох була рутинна робота і обидва у вільний час писали. Єва Курилюк, художниця і письменниця з Польщі, каже: «Франц Кафка і Бруно Шульц – два видатних громадянина “Республіки мрій” (прекрасна метафора Шульца), здатні перетворити тонкі спостереження в пророцтва, описуючи думки і кошмари з такою точністю, ніби це факти у реальному житті». Більш того, у багатьох джерелах фігурує помилкова інформація, ніби Шульц переклав на польську «Процес» Кафки. Дійсно, видання підписано його прізвищем, однак насправді переклад великою мірою виконано його нареченою – Юзефіною Шелінською. Сам Шульц вважав, що його світ має мало спільного з кафкіанським:

«Я не міг би так творити, як Кафка, в атмосфері настільки загостреної трагічності».

Єжи Фіцовський, який заново відкрив світу фігуру дрогобицького письменника, вважав, що лише вкрай поверхове прочитання шульцівського тексту може привести до твердження про близькість їх світів:

«Шульц – зодчий реальності притулку, який чудово ”загострює смак світу“; Кафка – мешканець і глосатор світу загрози, аскетичний пустельник, що очікує чуда справедливості, якого не відбувається. Шульц – метафізик, одягнений у все багатство фарб; Кафка – містик у волосяниці, який пожертвував земним (…) ».

Франц Кафка

17. Він був людиною периферії

На думку польського журналіста Якуба Маймурека, «периферія» у Шульца не несе в собі відтінку чогось відсталого або ганебного. Навпаки: це частина суб’єкта і матерії. Шульц шукає в цьому універсальність, причому властивим лише йому чином. Маймурек вважає, що при уважному розгляді виявляється, що з периферії видно краще, часом можна навіть помітити те, що ховає «центр». Для Шульца столиця жила «своїм власним нервовим нарцисистичним життям, а ось провінція – це місце, де цивілізація, розбавлена ​​на периферії, веде діалог з космосом, з природою», – пояснює Загаєвський.

18. Шульц і жінки

Шульц двічі зазнав фіаско. Його першим захопленням стала докторка філософії, письменниця і поетка Дебора Фогель, з якою він познайомився у 1930 році в Закопане. В ній Шульц знайшов людину, незвичайно близьку духовно та інтелектуально. Швидкоплинне знайомство перетворилося в постійну дружбу. Вони почали обмінюватися листами. Саме у постскриптумах до цієї кореспонденції Щульц описував чаруючі міфологічні історії… майбутні «Цинамонові крамниці»! Дружба переростала в щось більше, Шульц навіть подумував про одруження, проте відмовився від цього задуму – можливо, тому, що не отримав схвалення батьків Дебори. На жаль, доля Дебори Фогель склалася трагічно: вона загинула в львівському гетто в серпні 1942 року. Єдину жінку, з якою Шульц був заручений, звали Юзефина Шелінська. Вони познайомилися в Дрогобичі, де Шелінська викладала в приватній гімназії ім. Генрика Сенкевича. Однак їхньому возз’єднанню заважала різниця віросповідань: Юзефина була католичкою. Заради неї Шульц вийшов з єврейської громади, але хрещення так і не прийняв.

Юзефіна Шелінська. Фото: Бруно Шульц

Шелінська знайшла роботу в Варшаві, і вони планували переїхати в столицю разом. Але в підсумку його любов до Дрогобича і творчий егоїзм виявилися сильнішими. Шульца приваблювала і водночас лякала самотність, в якій він бачив джерело натхнення і від якої намагався, за його власним висловом, «бігти до шлюбу». У листі до Романи Гальперн від 30 вересня 1936 року писав:

«Ви боїтеся, що мій шлюб може вирвати мене з потрібного творчого клімату. Я, зізнатися, задумався. Або самотність і справді була джерелом мого натхнення, а спільне життя цю самотність зруйнує? Хіба не залишаються самотніми навіть у шлюбі? І чому всі поети рано чи пізно змінюють самотність на життя удвох? Я по-людськи боюся самотності, боюся того безпліддя нікому не потрібного, зайвого життя (…) »

Відносини Шульца і Юни, як він називав свою наречену, тривали 4 роки до трагічного розриву в січні 1937 року. Юзефіна намагалася покінчити життя самогубством, прийнявши велику дозу снодійного, але в останній момент завагалася і встигла викликати по телефону допомогу. Друга спроба, 1991 року, виявилася успішною...

19. Шульц усвідомлював обмеженість мови

Він написав про це есей під назвою «Міфологізація реальності». Для Шульца наш світ складався з осколків античної міфології. Його займав той факт, що люди завжди і в усьому шукають сенс.

«Суть реальності – сенс. Те, що нам здається безглуздим, не вважається дійсним».

Літературознавець Міхал Павел Марковський пише, що реальність для Шульца «не що інше, як коментар до глибинного тексту, захованого під її покровом». Марковський порівнює Шульца з Фрейдом, стверджуючи:

«Хаос сновидінь-думок, які за Фрейдом вели до невідомого і тим самим невимовного, для Шульца стає дивним вмістилищем історій і розповідей. До реальності можна дістатися тільки обхідним шляхом, слідуючи між текстами».

20. Шульц помер в день запланованої втечі з гетто

Під час гітлерівської окупації, євреїв Дрогобича, як і інших міст, насильно переселили в гетто. Шульцу довелося в поспіху залишити свій будинок на Флоріанській вулиці, в якому він прожив понад тридцять років, і оселитися в одній кімнаті невеликого одноповерхового будинку. Свій архів він довірив католикам поза гетто. На жаль, війну пережила лише мала частина літературної і художньої спадщини. Друзі намагалися допомогти Шульцу і підготували для нього фальшиві документи, які повинні були забезпечити безпечну втечу. Він довго вагався і зважився у фатальний день 19 листопада 1942 року, коли в Дрогобичі стався «чорний четвер» – каральна акція, організована гестапо в помсту за пораненого місцевим аптекарем німецького солдата. Шульц відправився в юденрат (єврейська рада) за хлібом, який збирався взяти з собою в якості дорожнього провіанту, але так до нього і не дійшов. Існує дві версії вбивства Шульца. Його або випадково вбили на вулиці під час «дикої акції», або його навмисно застрелив шарфюрер СС Карл Гюнтер, щоб помститися своєму противнику Феліксу Ландау, який убив його єврейського «підопічного» – дрогобицького дантиста Льова (за іншими відомостями дрогобицького столяра Хауптмана, який нібито створив за замовленням Гюнтера дерев’яну панораму Дрогобича і викликав тим самим заздрість Ландау).

Автопортрет Бруно Шульца

«Загинули всі – один за іншим. Убили всіх викладачів гімназії (…), пізніше мала настати черга інших – тисяч, десятків тисяч дрогобичан. Загинув Шульц, один з них. Яким же вузьким, маленьким було зовнішнє коло його біографії. Від місця народження до місця загибелі всього кілька хвилин шляху» (Єжи Фіцовський, «Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія»).

Автор: Alexis Angulo